Смерть, суд, рай, пекло – все звучить трохи страшно і загадково, бо й справді – нам мало що відомо про ці речі. Проте, це чомусь не заважає деяким людям легковажно про то говорити, ба більше лякати один одного. Сьогодні ми трохи привідкриємо завісу цього питання і коли вам наступного разу скажуть “Ой, та тоді дорога до пекла” ви зможете дати достойну відсіч.
Чи хтось знає хто піде до Пекла? Відповідь очевидна – ні. Якщо хтось знає, то це звучить доволі дивно, бо Церква ніколи з певністю не казала, що хтось туди потрапив. Цього також немає в Святому Письмі. Ми навіть не знаємо чи Сталін і Гітлер попали до Пекла, бо будь-яка людина в останній секунді свого життя може усвідомити собі вчинене зло і просити пробачення в милостивого Бога.
В чому тоді справа з Пеклом? Бог, наш милосердний Батько не засуджує людей. Це ми самі собі оголошуємо вирок вчинками, знаючи що вони не добрі. Бог ніколи не закриває нам дверей Раю, це ми замикаєм двері до Бога.
Катехизм Української Греко Католицької Церкви каже, що пекельний «вогонь» – це нездатність нерозкаяної людини прийняти Божу любов. Пекло є не так покаранням Божим, як добровільно вибраним станом людини. У цьому стані душа, коли опиниться поза гармонією, в якій її створив Бог, буде відчувати розлад із собою, буде каратися внаслідок цього розладу й відчуватиме відплату за свою непостійність і невпорядкованість.
Так що Пекло це не просто страшилка, а реальна альтернатива стану нашої душі. Його часто символізують вогнем, смолою, жахливими муками, для того, щоб людям було легше це уявити, але не потрібно сприймати буквально ці метафори і вірити існування реальної фізичної локації з вивіскою “пекло”.
Отже, ви зрозуміли, що Пекло – це відсутність особистого контакту з Богом! Рай, натомість – це зустріч із Богом! Це остаточний союз між Богом і людиною, це найглибше прагнення людини, що остаточно приводить її до щастя (див. 1 Коринтян 13, 12; 1 Іван 3, 2).
В чому полягає трудність? З одного боку, ми маємо записану в Біблії, Божу волю, «щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тимофій 2,4), з іншого – свободу, яку Бог надав всім.
Ми стикаємося з двома принципами, які, безумовно, суперечать один одному: Бог — це любов і всі люди вільні. А чи не буде це поразкою Бога, якщо він втратить навіть когось одного зі своїх дітей, яких сам створив? І як «змушувати» до спасіння свобідну людину, яка цього не хоче?
На ці питання не зміг дати відповідь ще ніхто, і напевно за життя ми цього не дізнаємось. Але ми тут хочемо зацитувати апостола Павла, який каже, що так само як на всіх прийшло покарання через одного, так само і через одного всі будуть виправдані.
Так, можливо, це не значить, що всі будуть спасенні, бо це залежить від нашого власного вибору. Але точно означає, що спасіння запропоновано кожному, і це принаймні дає нам підстави сподіватися на спасіння всіх.
А секретом, прямого попадання до Раю з нами поділилася свята Тереза з Лізьє. Вона каже, щоб ми завжди любили Ісуса і наших братів та мали довіру до Божої любові до нас. Якщо ми любимо якомога більше тут, на Землі, не відмовляючись від будь-якого вчинку милосердя, наша душа точно попаде до Раю.
До зустрічі в Раю!
